Краєзнавчий є найбільшим музеєм Закарпатської області. Музей засновано 20.06.1945 року. Тоді він називався Народний музей Закарпатської України і розміщувався у 17 кімнатах колишнього жупанату. До складу музею входили відділи етнографії, природи і соцбудівництва. В червні 1946 року Народний музей реорганізували в історико-краєзнавчий та перенесли до Ужгородської фортеці в березні-квітні 1947 року. В той час тут нараховувалось 10000 експонатів. Сьогодні тут зібрано понад 133000 експонатів.
У всьому світі відомі марочні закарпатські коньяки «Тиса», «Ужгород» і «Карпати». Не менш популярні і ординарні коньяки «Три зірки», «П’ять зірок», «Закарпатський», «Невицький замок» та «Бескиди». Їх виготовлення – достатньо молода галузь виноробства в Закарпатті. Вона була започаткована в 1959 році селі Великі Лази Ужгородського району, де була залита в дубові бочки перша партія коньячного спирту. Згодом, в 1961 році було створено Закарпатський коньячний комбінат. На ньому в 1962 році з’явилась на світ перша партія ординарного коньяку «Три зірочки». Його марочний побратим «Тиса» зійшов з конвеєра в 1967 році і відразу був високо оцінений дегустаторами, а згодом завоював дві срібні медалі на міжнародних виставках. Протягом 1967-1970 років відбулось стрімке розширення виробництва комбінату. Поступово всі виробничі потужності Закарпатського коньячного комбінату перебазувались до обласного центру. Саме тому, трохи пізніше, в 1977 році Закарпатський коньячний комбінат офіційно почали називати Ужгородським коньячним заводом.
Середнє славиться залишками замку тамплієрів XIII століття. Середнянський замок вважається найсхіднішим форпостом цього могутнього середньовічного ордену і чи не єдиним замком Срібної землі в романському стилі. Тамплієрів, які були не тільки воїнами і монахами, але й підприємливими бізнесменами, в Закарпаття привело біле золото середньовіччя – сіль, якою дуже багаті ці землі. Крім бізнесу тамплієри займались наданням медичної допомоги місцевому населенню. Вони навіть вміли робити хірургічні операції.
Румуни (самоназва – роминь) – це національна меншина, яка проживає на Закарпатті в долинах річок Тиса і Апша, в селах Біла Церква, Середнє Водяне, Водиця-Плеюц, Нижня Апша, Глибокий Поток, Топчино та в селищі Солотвино. Це нащадки пастухів-волохів, які прийшли в Східні Карпати з Балкан ще в XIV столітті. Більшість з них з плином часу асимілювались з русинським населенням, а частина осіла в долині Тиси як вільні поселенці і за прикладом місцевих жителів почали займатись землеробством. В XIV-XVI століттях румуни долини Тиси, як православні, були своєрідним посередником в культурних контактах русинів краю з балканським православ’ям, що задокументовано як закарпатськими літературними пам’ятками того часу, так і настінними розписами дерев’яних храмів Мараморощини. Православ’я утримувало свої позиції в селах з румунським населення аж до середини XVIII століття.
Одним з найбільш характерних пісенних жанрів закарпатського фольклору є коломийки. Це коротенькі жартівливі пісні. Найбільш поширеними коломийки є в гірських селах Закарпаття, особливо на Гуцульщині, де вони домінують над усіма іншими пісенними жанрами.
Коломийки – коротенькі пісеньки, які часто об’єднуються у “в’язанки”, низкою виконавців, як правило, не маючи строгого сюжету. Все залежало від ситуацій і виконавця. Коломийки могли використовувати як супровід до танцю, який так і називається – “коломийка” або “гуцулка”. Жанр коломийок був створений гірськими пастухами і лісорубами. Сидячи біля багаття довгими вечорами, вони полюбляли розповідати різні історії-байки, як правило з сюжетами про потайбічні сили. Чоловіки, які володіли даром так званого “баю”, спеціально запрошували на сімейні обряди, де вони повинні були відлякувати злих духів і приводити добрих. В гуцульській міфології нараховується біля двох сотень демонічних сутностей. Частина з них допомагає, а частина шкодить людям.
На території самого Ясіня діє 2 бугельні підйомники. Менший з них має довжину метрів та розміщений на горі Костирівка. Траса для гірськолижників в цьому місці має ширину 200 метрів та характеризується маленьким перепадом висоти у розмірі 70 метрів. З центра Ясіня сюди можна дійти пішки лише за 10 хвилин. Пологий спуск цієї траси є дуже зручний для дорослих і дітей, які вперше стають на лижі.
Село Жденієво Воловецького району Закарпатської області чудове місце для зимового відпочинку біля підніжжя гори Пікуй. Є одна гірськолижна траса довжиною 800 метрів. Зручна для початківців. Трасу облаштовано бугельним пійомником і ратраком. Працюють дуже професійні інструктори. Є декілька легенд про походження назви села Жденієва.
Гірськолижні траси в Солочині розташовані між горами Крехая і Тесаник. Довжина спуску становить 1000 метрів, а ширина – 50. Перепад висоти складає понад 200 метрів. Всі три траси ведуть на гору висотою 860 м. Вони облаштовані одним бугельним підйомником довжиною 500 метрів та 2 мультиліфтами довжиною 300 та 400 метрів. Облаштування спусків здійснюється за допомогою ратраку.
Григір Пинтя (Пинтя Хоробрий) народився в румунському селі Мегоаж 25 лютого 1670 року. Походив з шляхетського румунського роду. Ще в молоді роки виступав проти австрійського панування. Мав чудову освіту, володів кількома мовами, об’їздив всю Європу, служив австрійським вояком. Що саме стало причиною того, що Закарпатський Робін Гуд покинув військо і вдався до грабунків невідомо. Мабуть, це трапилось через конфлікти із місцевими панами.
#пинтя
