Гірськолижні траси в Солочині розташовані між горами Крехая і Тесаник. Довжина спуску становить 1000 метрів, а ширина – 50. Перепад висоти складає понад 200 метрів. Всі три траси ведуть на гору висотою 860 м. Вони облаштовані одним бугельним підйомником довжиною 500 метрів та 2 мультиліфтами довжиною 300 та 400 метрів. Облаштування спусків здійснюється за допомогою ратраку.
Гірськолижна база "Красія" – улюблене місце відпочинку ужгородців та гостей краю. Розташована в селі Вишка, Великоберезнянського району на відстані 65 кілометрів від Ужгорода.
Келечин відомий тим, що саме в ньому народився перший президент Карпатської України Августин Волошин. В селі є меморіальна плита присвячена видатному земляку. Крім того, тут планують звести музей присвячений йому.
Неподалік від села знаходиться унікальне джерело природно-газованої мінеральної води «Келечин». Ця вода використовується при лікуванні серцево-судинної системи, гінекологічних захворювань, органів травлення і навіть променевої хвороби. В світовій класифікації мінеральних вод келечинська немає аналогів. Місцеві жителі називають мінеральні води регіону «буркутами». На основі унікальної мінеральної води в Келечині планують побудувати санаторій.
Місцевий клімат сприятливий для виноградарства, і вже в епоху середньовіччя тут вирубували ліси, щоб засадити звільнені земельні ділянки лозою. Вперше місцеве вино згадується в 1417 році. Виноград збагатив Середнє, зробив його одним з найзаможніших поселень краю. Син власника Середнього Іштвана Добо в XVI столітті розширив винні підвали за допомого праці полонених турків. За легендою, полонених турків так жорстоко експлуатували на цих роботах, що всі вони загинули. Ще довго місцеві жителі називали середнянські подвали не інакше як «турецькі».
Зараз загальна довжина Середнянських підвалів становить майже 4 км. В XVII столітті середнянські вина навіть експортувались в Західну Європу.
Закарпатський художній музей імені Йосифа Бокшая засновано в 1948 році. Він розташований в будівлі колишнього комітатського управління (жупанату) – архітектурної пам’ятки, побудованої ще в 1809 році в архітектурному стилі класицизму.
В центрі села, зліва від траси, видніється силует дерев’яної тризрубної Дмитріївської церкви. Побудовано її ще в 1780 році зі смерекових брусів в стилі мараморошської готики. В цьому храмі збереглися твори художньої різьби XVIII століття і темперного живопису XVII століття. Нажаль дах храму вкрито бляшаним покриттям.
В 1872 році через Воловець було прокладено залізницю, що дало поштовх для подальшого бурхливого розвитку селища. З 1957 року Воловець отримав статус селища міського типу і районного центру. За роки радянської влади тут були побудовані адміністративні будівлі, вузол зв’язку, Будинок культури, турбаза «Плай», торговий комплекс.
Сьогодні Воловець один з туристичних центрів Закарпаття. Звідси починаються маршрути по Боржавським полонинам.
Народився Микола Шугай в Колочаві 3 квітня 1898 року. Він був старшим сином в сім’ї лісоруба. Неграмотний, в школу не ходив. Односельці згадували його як хлопця веселого, але вважали його забіякою. В 1917 році він дезиртирував з армії. Невдовзі його впіймали і повторно відправили у військо, звідки йому вдалось знову втекти. Якось Шугай вбив двох чеських жандармів, які мали намір його впіймати. З того часу, для Миколи і його молодшого брата Юрія, домом став ліс. Невдовзі вагітну дружину Миколи Ержію арештували, а на присілок Колочави Лази наклали контрибуцію у розмірі 15 тисяч корун. В околицях села ввели пропускний режим, а всім селянам виписали іменні посвідчення. Всі злочини в околицях автоматично приписували Шугаям. В кінці 1920 року Миколу підозрюють у вбивстві колочавського жандарма, в лютому 1921 році приписують вбивство односельця, а в березні – 4-х євреїв з села Сойми. Слідство довело, що Шугай вбив свого сусіда Івана Дербака і спалив його хату.
Вперше споруди оборонного призначення з’явились в Закарпатській області ще в бронзовому віці. Тоді вони представляли собою городища, оточені земляними валами і ровами (Арданівське, Стремтура (Іршава), Галіш-Ловачка (Мукачево), Боржавське (Вари). Найдосконаліший різновид оборонних споруд середньовіччя в Закарпатті представляють замки XI-XVIII століть.
Дослідники виділяють два види фортець. Перший був призначений для нагляду за навколишніми землями і отримання данини з них, а також для постійних нападів. Це Мукачівський, Квасовський, Бронецький, Невиицький замки. Другий тип – замок-охоронець підвладних територій: Ужгородський, Виноградівський, Королевський, Чинадіївський, Середнянський.
Посеред смарагдових Карпат, поблизу села Пилипець біля підніжжя гори Гимба, розкинувся чарівний водоспад Шипіт, який відносять до одного з семи чудес української природи
Реабілітаційний центр бурих ведмедів «Синевир» – це величезна, екологічно чиста територія площею понад 12 га. Вона огороджена парканом, який знаходиться під електричною напругою. Національний природний парк «Синевир» не випадково було обрано для будівництва такого центру. Його природно-кліматичні умови та місце розташування повністю відповідають потребам бурих ведмедів. У верхній частині центру встановлено 6 кліток та 2 секції для утримання ведмедів з різним віком та станом здоров’я. Тут також розташовані басейни і барлоги. Туристи мають можливість спостерігати за клишоногими через спеціальні сітки і огорожі.
На території Ужгородщини є багато унікальних пам’яток садово-паркового мистецтва, створених знатними угорськими родинами: Ужгород – парк Лаудона, парк Підзамковий; Невицьке – парк Вагнера; Великі Лази – парк Плотені; Чертеж – парк 1848 року.
В районі росте понад 300 видів екзотичних рослин, особливо хочеться виділити японську сакуру, кипарисовики, гімалайські сосни, павлонію, магнолію.
