Становище православного духовенства на Закарпатті в XVI-XVII століттях значно погіршилась. Його утискали як католики так і протестанти. В протистоянні між католиками і протестантами православне духовенство вирішило піти на компроміс з Римом. Так 24 квітня 1646 році в Ужгородському замку 63 православних священики на чолі з Василем Тарасовичем в присутності Егерського католицького єпископа Дьєрдя Якушича прийняли унію, тобто дали згоду на приєднання своєї церкви до католицької і визнали верховенство папи римського. Однак при цьому було здійснено низку виключень, зокрема, збережено обряд грецької церкви. Договір втілювався в життя дуже повільно. Тільки в 1651 році Рим затвердив першого Мукачівського греко-католицького єпископа Петра Парфенія. Тільки в 1771 році було канонізовано саму Мукачівську греко-католицьку єпархію.
Вперше споруди оборонного призначення з’явились в Закарпатській області ще в бронзовому віці. Тоді вони представляли собою городища, оточені земляними валами і ровами (Арданівське, Стремтура (Іршава), Галіш-Ловачка (Мукачево), Боржавське (Вари). Найдосконаліший різновид оборонних споруд середньовіччя в Закарпатті представляють замки XI-XVIII століть.
Дослідники виділяють два види фортець. Перший був призначений для нагляду за навколишніми землями і отримання данини з них, а також для постійних нападів. Це Мукачівський, Квасовський, Бронецький, Невиицький замки. Другий тип – замок-охоронець підвладних територій: Ужгородський, Виноградівський, Королевський, Чинадіївський, Середнянський.
Міжгір’я з 1415 року до 1953 року мало назву Волове. В Міжгір’ї мешкає 9421 житель. Селище розташоване у долині річки Ріки. Тут пролягають автомобільні дороги Хуст-Долина і Воловець-Міжгір’я. Відстань до найближчої залізничної станції Воловець – 32 кілометри.
Сьогодні Міжгір’я – один з туристичних центрів регіону. Тут починаються пішохідні маршрути, обладнана лижна траса, працюють санаторії, готелі і турбази.
Перша документальна згадка про місто зафіксована в 1447 році. Його першими мешканцями були, скоріш за все, селяни-втікачі з Галичини та передгірських районів Закарпаття. Жителі Рахова в ті часи переважно займалися скотарством і заготівлею та сплавом лісу.
В 1981 році в Ужгороді був заснований музей видатного Закарпатського художника Федора Манайла.
Увійшовши до музею туристи зможуть відчути своєрідний багатогранний талант художника, ознайомитись з працями, які він залишив після себе. Його творча спадщина дуже різноманітна: живопис, графіка, декорації, книжкові мініатюри тощо. Більшість його праць присвячено рідному краю. Їх називають справжньою енциклопедією Верховини. Митець також займався вирощуванням декоративних диньок, які він перетворював на твори мистецтва. Він наносив на них різноманітні візерунки поки вони ще росли. Загалом у фондах музею зберігається понад дві тисячі експонатів.
Садженці японської вишні привезені в місто над Ужем у далекому 1923 році з Австрії. В наші дні сакури поширені по всьому Ужгороду. Найбільше їх можна спостерігати в районі Галагов. Справа в тому, що в 1920-1930-х роках чеська влада активно розбудовувала цю частину міста. Сьогодні ж – це центр Ужгорода. В чехословацький період Галагов представляв собою дуже болотисту місцину. Саме тому тутешній ґрунт не підходив багатьом деревам. Чехи вирішили висадити в Галагові сакури, які успішно прижились в м’якому і вологому кліматі.
Колочава складається з п’яти присілків: Лази, Горб, Брадолець, Сухар, Мерешор, а довжина Колочави понад 15 кілометрів.
В свій час Колочаву прославив роман «Микола Шугай» чеського письменника-комуніста Івана Ольбрахта. Роман присвячено долі останнього карпатського опришка. Досі Колочаву щорічно відвідує безліч туристів з Чехії.
Колочава відома перш за все як село-музей. Тут діє аж десять музейних установ. Вони присвячені народній архітектурі, вузькоколійці, бокорашам, радянській школі, чеській школі, лінії Арпада, воїнам-інтернаціоналістам, воїнам УПА та Івану Ольбрахту. Кожен музей вражає своєю унікальністю і неповторністю.
Становище православного духовенства на Закарпатті в XVI-XVII століттях значно погіршилась. Його утискали як католики так і протестанти. В протистоянні між католиками і протестантами православне духовенство вирішило піти на компроміс з Римом. Так 24 квітня 1646 році в Ужгородському замку 63 православних священики на чолі з Василем Тарасовичем в присутності Егерського католицького єпископа Дьєрдя Якушича прийняли унію, тобто дали згоду на приєднання своєї церкви до католицької і визнали верховенство папи римського. Однак при цьому було здійснено низку виключень, зокрема, збережено обряд грецької церкви. Договір втілювався в життя дуже повільно. Тільки в 1651 році Рим затвердив першого Мукачівського греко-католицького єпископа Петра Парфенія. Тільки в 1771 році було канонізовано саму Мукачівську греко-католицьку єпархію.
Версій про вік заснування ротонди є багато: від IX до XII століття. Нава і ризниця храму побудовані пізніше – в XIV-XV століття. Славу Горянській ротонди принесли унікальні фрески, знайдені під шпаклівка під час ремонту в 1879 році. Вже попереднім науковим аналізом було встановлено, що це стінопис XIII-XIV століть. Фрески намальовані переважно в холодній кольоровій гамі і зображають всім відомі сюжети: “Благовіщення“, “Втеча в Єгипет”, “Дорога на Голгофу”, “Христос перед Пілатом”, “Тайна вечеря”. Мабуть, автор фресок був знайомий з творчістю Джотто, предтечі італійського Відродження. Є версія, що фрески на стінах ротонди з’явились на замовлення власника Ужанської домінії Дьєрдя Другета, італійця за походженням.
Володар Невицького замку Упор відбив у герцога Горо наречену і, щоб заспокоїти злість суперника, який взяв фортецю у тривалу облогу, пообіцяв йому: якщо в нього народиться донька, то в 16 років віддасть її заміж за герцога. В Упора народилась донька, а його дружина померла під час пологів. Через 17 років приїхав в Невицьке дідуган Горо. Упор змушений був дотриматись свого слова і погодився на одруження Горо зі своєю донькою. Юна донька Упора, дізнавшись, якого жениха їй обрав батько, у відчаї кинулась з замкової башти вниз і загинула.
