Колочава складається з п’яти присілків: Лази, Горб, Брадолець, Сухар, Мерешор, а довжина Колочави понад 15 кілометрів.
В свій час Колочаву прославив роман «Микола Шугай» чеського письменника-комуніста Івана Ольбрахта. Роман присвячено долі останнього карпатського опришка. Досі Колочаву щорічно відвідує безліч туристів з Чехії.
Колочава відома перш за все як село-музей. Тут діє аж десять музейних установ. Вони присвячені народній архітектурі, вузькоколійці, бокорашам, радянській школі, чеській школі, лінії Арпада, воїнам-інтернаціоналістам, воїнам УПА та Івану Ольбрахту. Кожен музей вражає своєю унікальністю і неповторністю.
Августин Волошин (1874-1945) – видатний педагог, політичний діяч, президент Карпатської України. Народився 17 березня 1874 року в сім’ї сільського священика в селі Келечин на Міжгірщині. Мабуть саме тому він сам обрав шлях богослов’я і просвіти. Навчався в Ужгородській гімназії, потім на теологічному факультеті Богословської академії. З березня 1897 року він служив капеланом в Ужгороді, в Цегольняньській церкві. Продовжив освіту у Вищій педагогічній школі Будапешту (факультет математики і фізики). Відразу після закінчення навчання почав викладати в Ужгородській учительській семінарії («препарандії»), а з часом – став директором цього закладу.
Становище православного духовенства на Закарпатті в XVI-XVII століттях значно погіршилась. Його утискали як католики так і протестанти. В протистоянні між католиками і протестантами православне духовенство вирішило піти на компроміс з Римом. Так 24 квітня 1646 році в Ужгородському замку 63 православних священики на чолі з Василем Тарасовичем в присутності Егерського католицького єпископа Дьєрдя Якушича прийняли унію, тобто дали згоду на приєднання своєї церкви до католицької і визнали верховенство папи римського. Однак при цьому було здійснено низку виключень, зокрема, збережено обряд грецької церкви. Договір втілювався в життя дуже повільно. Тільки в 1651 році Рим затвердив першого Мукачівського греко-католицького єпископа Петра Парфенія. Тільки в 1771 році було канонізовано саму Мукачівську греко-католицьку єпархію.
На межі Іршавського та Міжгірського районів Закарпатськох області на горі між селами Бронька і Суха збереглися руїни середньовічного замку, який було побудовано ще в 1273 році. До нашого часу від фортеці збереглося лише декілька великих каменів і залишки валів на вершині гори. До залишків фортеці, які розташовані неподалік від броньківського лісництва, веде стара дорога, яка відгалужується від головної дороги поблизу мосту
Прогулянку по Виноградову варто почати з його центру, де в скверику між вулицями Миру і Шевченка знаходиться величний Вознесенський костел XV-XVI століть. В XVI столітті костел перебував в епіцентрі протистояння протестантів і католиків. Храм переходив з рук в руки і неодноразово руйнувався допоки ним остаточно не заволоділи католики в 1690 році. Пізніше храм знову було зруйновано, цього разу вогнем, коли в серпні 1717 року Виноградів на два дні захопили кримські татари. Згодом, в 1748 році за кошти єпископа Егера Баркоці костел було відбудовано та передано католицькій общині міста. На фасаді церкви зберігся барельєф гербу цього єпископа. Ще одна перебудова костелу мала місце в 1889 році. В архітектурі храму простежуються елементи романського і готичного стилів з переважанням останнього.
Екскурсію варто продовжити до руїн замку Канков ...
Більше в блозі
Фортецю Канків вперше було згадано в угорській хроніці «Діяння угорців». В цьому історичному джерелі стверджують, що ще в IX столітті на місці фортеці було слов’янське городище, а вже через двісті років на його місці угорці збудували укріплення з метою захисту кордону королівства і торгівельного «соляного шляху».
Ще коли замок був дерев’яним, його зруйнувало нашестя хана Батия в 1240 р. В 1262 р. – фортецю відбудовано. Тут був центр Угочанської жупи, яка була найменшою за площею в Угорському королівстві.
Місто Хуст розташоване біля впадіння річки Ріка в Тису на відстані 112 кілометрів від обласного центру. Через місто проходить залізниця Ужгород–Солотвино і автодорога Ужгород-Рахів. Населення Хуста близько тридцяти тисяч чоловік.
Є версія, що назва міста Хуст – це абревіатура назв коронних міст Мараморошської жупи, а саме: Госсумезе – Довге Поле – Камполунг (тепер в Румунії) – “Г”; Уишк – Вишково – “У”; Сигіт – Сігетул Мармаціей (тепер в Румунії) – “С”; Течо – Тячів – “Т”. Таким чином, перші літери назв цих міст дали ім’я місту ГУСТ, яке згодом трансформувалося в Хуст.
Ханука – це єврейське свято вогнів, свято свічок, які запалюють юдеї всього світу на честь чуда, яке сталося при освяченні храму після перемоги війська Маккавея над армією царя Антіоха в 164 році до н. е. За переказами, увійшовши в зруйнований, спаплюжений храм в Єрусалимі, євреї знайшли маленький глечик з маслом, якого було достатньо для підтримання вогню лише протягом одного дня. Проте дивним чином вогонь у золотій храмовій менорі горів цілих вісім днів. Саме стільки, скільки було потрібно для приготування нового, очищеного і освяченого масла. З тих часів трепетне світло свічок, чудові аромати, віра в чудеса приносять в кожен єврейський будинок свято і нагадують про мужність і героїзм предків єврейського народу.
Перші письмові згадки про Торунь знаходимо в документах першої половини XVII століття. Торунська церква Введення Пресвятої Богородиці, збудована зі смереки 1809 року, настільки подібна до присліпської церкви, звичайно, не повторюючи її, що напрошується думка про спільних авторів обох храмів.
Село Солочин Свалявського району вперше згадується в 1430 році. Населення села 1250 жителів. Розкинулось воно поміж гір Крехая і Тесаник. Назва села натякає на солончаковий ґрунт, багатий мінеральними водами. Поблизу села діє понад півтора десятки джерел. Наприклад, біля підніжжя гори Тесаник є сірководневе джерело, а в урочищі Біласовиця – джерело «Вовків квас», названий на честь прізвища власника цього джерела в австро-угорський період, коли місцевою водою торгували по всій імперії.
Саме поблизу Голубиного в 1878 році графи Шенборни почали добувати воду з джерел «Маргіт», «Луга-Ержебет» і «Паннонія-Жофія». В ті часи за допомогою цієї води лікували захворювання верхніх дихальних шляхів, кишківника, нирок і жовчного міхура, а також цукровий діабет.
