Прогулянку по Виноградову варто почати з його центру, де в скверику між вулицями Миру і Шевченка знаходиться величний Вознесенський костел XV-XVI століть. В XVI столітті костел перебував в епіцентрі протистояння протестантів і католиків. Храм переходив з рук в руки і неодноразово руйнувався допоки ним остаточно не заволоділи католики в 1690 році. Пізніше храм знову було зруйновано, цього разу вогнем, коли в серпні 1717 року Виноградів на два дні захопили кримські татари. Згодом, в 1748 році за кошти єпископа Егера Баркоці костел було відбудовано та передано католицькій общині міста. На фасаді церкви зберігся барельєф гербу цього єпископа. Ще одна перебудова костелу мала місце в 1889 році. В архітектурі храму простежуються елементи романського і готичного стилів з переважанням останнього.
Екскурсію варто продовжити до руїн замку Канков ...
Більше в блозі
Одним з найбільш характерних пісенних жанрів закарпатського фольклору є коломийки. Це коротенькі жартівливі пісні. Найбільш поширеними коломийки є в гірських селах Закарпаття, особливо на Гуцульщині, де вони домінують над усіма іншими пісенними жанрами.
Коломийки – коротенькі пісеньки, які часто об’єднуються у “в’язанки”, низкою виконавців, як правило, не маючи строгого сюжету. Все залежало від ситуацій і виконавця. Коломийки могли використовувати як супровід до танцю, який так і називається – “коломийка” або “гуцулка”. Жанр коломийок був створений гірськими пастухами і лісорубами. Сидячи біля багаття довгими вечорами, вони полюбляли розповідати різні історії-байки, як правило з сюжетами про потайбічні сили. Чоловіки, які володіли даром так званого “баю”, спеціально запрошували на сімейні обряди, де вони повинні були відлякувати злих духів і приводити добрих. В гуцульській міфології нараховується біля двох сотень демонічних сутностей. Частина з них допомагає, а частина шкодить людям.
Спочатку на місці Хустського замку було дерев’яне укріплення. Згодом, за наказом угорських королів твердиню перебудували і зробили кам’яною. Ця реконструкція зайняла ціле століття з 1090 по 1191 роки. Сьогодні залишки фортеці ледве проглядаються крізь дерева. В середні ж віки Хустський замок був відомий як неприступна твердиня.
Місто Хуст розташоване біля впадіння річки Ріка в Тису на відстані 112 кілометрів від обласного центру. Через місто проходить залізниця Ужгород–Солотвино і автодорога Ужгород-Рахів. Населення Хуста близько тридцяти тисяч чоловік.
Є версія, що назва міста Хуст – це абревіатура назв коронних міст Мараморошської жупи, а саме: Госсумезе – Довге Поле – Камполунг (тепер в Румунії) – “Г”; Уишк – Вишково – “У”; Сигіт – Сігетул Мармаціей (тепер в Румунії) – “С”; Течо – Тячів – “Т”. Таким чином, перші літери назв цих міст дали ім’я місту ГУСТ, яке згодом трансформувалося в Хуст.
Місцевий клімат сприятливий для виноградарства, і вже в епоху середньовіччя тут вирубували ліси, щоб засадити звільнені земельні ділянки лозою. Вперше місцеве вино згадується в 1417 році. Виноград збагатив Середнє, зробив його одним з найзаможніших поселень краю. Син власника Середнього Іштвана Добо в XVI столітті розширив винні підвали за допомого праці полонених турків. За легендою, полонених турків так жорстоко експлуатували на цих роботах, що всі вони загинули. Ще довго місцеві жителі називали середнянські подвали не інакше як «турецькі».
Зараз загальна довжина Середнянських підвалів становить майже 4 км. В XVII столітті середнянські вина навіть експортувались в Західну Європу.
Рахів став популярним гірськолижним курортом. Гірськолижні траси тут розташовані на горі Менчул, яка розміщена в південно-східній частині Чорногірського масиву (довгота E: 24.21257 широта N: 48.05480). Рівні їх складності початковий та середній. Лижників вони приваблюють частою зміною рівня нахилу. Довжина чотирьох трас становить від 300 до 1400 метрів. Вони обладнані двома видами підйомників – бугельним і мультиліфтом. Перепад висоти становить 230 м.
